Герой Сучасності - Руслан Мовчан
«Подвиг ціною життя: пам’яті художника, скульптора, реставратора, педагога і Захисника України Руслана Мовчана»
Герої сучасності – хто вони, за що їм вручили таке почесне звання? Це питання сьогодні цікавить кожного українця. При першій згадці цього слова перед очима постають постаті людей, які зробили вагомий внесок у розвиток культури, мистецтва, науки та освіти, літератури, запам’яталися своєму селу, селищу, місту чи країні в цілому.
Згадуючи відомих особистостей Сумщини, варто згадати про Мовчана Руслана Миколайовича – талановитого художника, скульптора, реставратора, досвідченого педагога та викладача Сумського фахового коледжу мистецтв і культури ім. Д.С. Бортнянського.
24 лютого… Ця дата назавжди закарбувалася в пам’яті родини Мовчан. Дорослі прокинулися від страшних звуків, що лунали звідусіль. Почалося повномасштабне вторгнення РФ, кілометрові колони ворожих військ намагалися штурмувати мирне місто.
Спостерігаючи за тими подіями, що почали відбуватися навколо рідного міста, Руслан Миколайович не зміг стояти осторонь. Він зібрав найнеобхідніші речі в свій рюкзак, наказав дружині та матері бути уважними і при першій небезпеці спускатися до підвалу, а сам відправився до військкомату. На безкінечні вмовляння матері, хлопець відповів «Я йду, тому що хочу, щоб у моїх дітей була держава».
Того ж дня рашисти намагалися взяти штурмом Сумське артилерійське училище та військову частину, застосовували самохідні артилерійські установки. Руслан Миколайович був одним із тих, хто за допомогою стрілецької зброї та гранатометів захищав військовий склад, розташований поруч. Через декілька днів він прийшов додому, аби побачити своїх рідних, впевнитись, що з ними все добре, адже зв’язку всі ці дні не було.
Після термінового дзвінка від командира, Руслан Миколайович, 26 лютого знову відправився виконувати бойове завдання. Дружину з трьома малолітніми дітьми терміново евакуювали на захід України. До 18 березня сім’я не знала, де Руслан Миколайович, та що з ним, сім’я і друзі займалися пошуками. Командування запевняло, що у списках мертвих та поранених його немає, потрібно ще почекати. Серце матері та дружини турбували страшні переживання…
Вранці 18 березня сім’я прокинулася від дзвінка, що їхнього дорогого сина, люблячого чоловіка, віруючої людини більше немає. Його вбили загарбники. Серце Захисника Батьківщини перестало битися ще 1 березня. Весь цей час тіло Руслана Миколайовича було у 5 міській лікарні м. Суми.
Руслан Миколайович, разом із 10 побратимами за допомогою гранатометів та стрілецької зброї, без необхідного захисного одягу стримував кілометрові колони ворожої техніки на під’їзді до міста Суми, у селі Низи. Саме там їх і накрила ворожа артилерія, чотири побратими померли відразу, п’ятий помер по дорозі до лікарні, інші були важкопоранені та знаходилися у госпіталях…
1 березня… Ця дата принесла страшну звістку. Цього дня Анна Григорівна втратила свого сина, дружина Ірина вірного, люблячого чоловіка, троє дітей більше ніколи не побачать свого тата, творча родина залишилася без талановитого скульптора, художника та реставратора, студентство – без мудрого наставника. Руслану Миколайовичу тепер завжди буде 40…
Чи можна пробачити цю втрату? Як сім’ї і великій родині втамувати біль на серці? У них вирвали частинку душі, яка тепер дуже болить…
Скажіть, чи можна назвати Руслана Миколайовича Героєм сучасності? Ми вважаємо, що по іншому бути не може! Він зробив величезний внесок у розвиток свого рідного міста, завдяки його подвигу, місту вдалося вистояти. Ціною власного життя… Його вчинок пам’ятають і будуть пам’ятати рідні, друзі, колеги, всі ті, хто його любили і цінували.
Герої не вмирають!
Вони поруч літають, янголами стають, нас оберігають,
Пам’ятайте про них повсякчас, бо вони поклали своє життя за всіх нас….
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)